У “Дублінцях” (1914) Джеймса Джойса (1882–1941) читач не знайде авангардного експериментаторства “Улісса” та безоглядної сповідальності “Портрета митця замолоду”. Однак насичений психологізм оповіді, емоційність фрази, увага до компрометуючих деталей, небажання вдаватися в ідеалізацію та моралізаторство, готовність шокувати “набожних та благочестивих”, як і усвідомлення того, що колір батьківщини – це не завжди блакитний відтінок неба, але й монотонна сірість дощового дня та брудно-коричнева багнюка дублінських вулиць – усе це дозволяє безпомилково упізнати стиль пізніше знаменитого на весь світ автора, а заразом робить цю збірку малої прози Джойса визначним досягненням модерністської літератури.
