
Анотація: “Спитайте Мієчку” – це захоплива книга авторки Євгенії Кузнєцової. Це історія про двох сестер, які легко загубляються у своїх думках і бажаннях в великому місті. Вони мріють про те, щоб зупинити час і повернутися до місця свого дитинства хоча б до вересня. Старий будинок, в якому вони живуть, стає їхнім укриттям від світу з його складностями, а бабуся Тея завжди поруч і не задає зайвих питань.
Проте літо не зупиняється, і до їхнього будинку з’являються люди з різних періодів їхнього життя – колишнє, теперішнє і майбутнє. У цьому будинку всі персонажі – сестри, бабуся, індійська кузина, розгублена мама і навіть безіменний рудий кіт – стикаються зі змінами. Літо продовжує свій хід, гарбузи ростуть на полях, розмови не припиняються, а проблеми і рішення наближаються з кожним днем.
“Спитайте Мієчку” – це захоплююча історія про родину, зв’язки між людьми, важливість спілкування і змін у житті. Ця книга поглине вас своєю атмосферою і дасть можливість пережити разом з героями їхні пригоди та внутрішні перетворення.
Рецензія:
Розкажу про книгу, яка змусила мене плакати, сміятися, згадувати та хотіти життя кожною клітиною свого тіла — роман Євгенії Кузнєцової “Спитайте Мієчку”.
Ще одне літо. Стара заросла малиною хата зібрала під своїм дахом шестеро жінок. Ох, і знайомий для мене сюжет
Мієчка і Лілічка — вже давно дорослі сестрисестри, першими за сюжетом вирішують втікати від своєї дорослості у село до бабусі. На три місяці вони жадають залишити за порогом складні життєві вибори, любовні перепитії та навіть дітей)
Марта — їх кузина, 7 років не потикала носа у рідне село з закордоння, аж раптом з’явилася тут, і не сама, а з двома хлопцями, що носить під сердцем. Куди ж їй іще втікати від індійського принца, як не в українське село?
Маленькій Люсі всього пару рочків, вона донька колишнього чоловіка Лілічки. Дівчинка з’явилася тут нізвідки, і ніхто не знає кому дісталася, тому дитина просто “наша”.
Марія приїхала з міста нарешті побачити дочок Мію та Лілю разом й залишилася тут на все літо. А притулок, який став для всіх перевалом, довге дев’яносто шестирічне життя плекала бабуся Тея: ” Хіба я думала, коли учила напам’ять Рамбле, що декламуватиму його тільки рачки? “
Вир крутиться навколо цього дому. А в середині — спогади про дитинство і надія на майбутнє, журба, кохання та народження нового світлого життя. Книгу легко читати, сюжет зрозумілий кожному, а легкий і приємний гумор не залишить байдужим.
Сьогодні українська література прекрасна! На будь-який смак є свій автор. А тим часом я вже купила наступну книгу Євгенії Кузнєцової, тож далі буде…
Розчулило тільки те, як всі зібрались навоколо бабусі, допомагають та просто насолоджуються її компанією...
Але інші моменти вибісили, особливо з дитиною. Книга не сподобалась через це.😒
Цікава книга, легко дається до читання, про декілька поколінь жінок.
Перша прочитана книга авторки та мені не сподобалося. Якесь все ванільне, піддатливе...
Добив момент з брехнею колишнього та скиданням дитини на виховання колишній, ще й не спільної! Огидно і дуже тупо. Показує жінок у світлі "я мрію лиш про дитину" а чоловіка як тупу амебу