На вулиці завірюха. Орди сніжинок штурмують шибки і знесилені
падають додолу. В кімнаті похолоднішало і я вмикаю електрокамін. За
хвилину відчуваю, що ногам тепліше, а потім аж пекти починає.
Здається, я йду по розжареному піску Арабатської Стрілки. Ми там
познайомилися з Олесем у перший же день мого приїзду. Я сиділа на
килимку край наметного містечка автотуристів. Пахло прілими
водоростями, їх на березі було доволі.
