На руїнах місця, що колись називалося Північною Америкою, лежить країна Панем, осяйний Капітолій, оточений дванадцятьма віддаленими Округами. Капітолій тримає Округи в покорі, змушуючи їх обирати трибутів — по одному хлопцю та одній дівчині віком від дванадцяти до вісімнадцяти років — для участі у щорічних Голодних іграх. Усіх їх відправляють до Капітолію на величезну відкриту арену, де вони битимуться на смерть на втіху всьому Панему, а також задля добробуту та слави округу-переможця. Шістнадцятирічна Катніс Евердін сприймає це як смертний вирок, тому викликається добровольцем від Округу 12, щоб заступити місце своєї молодшої сестри на Іграх. Катніс вже опинялася на волосину від смерті, тож виживання для неї є звичною справою. Щоб сім’я не голодувала, Катніс займається браконьєрством, на чорному ринку обмінює здобич на їжу і предмети першої необхідності. Другим трибутом від Округу 12 обрано Піту Меларка, який свого часу врятував Катніс і її родину від голодної смерті. Катніс впевнена, що ніколи не зможе віддячити Піті, а зараз і поготів, адже їй доведеться битися з ним на смерть! Проте, якщо вона хоче перемогти, їй доведеться постати перед вибором, у якому виживання протистоїть людяності, а життя — коханню.
Це була моя перша книга-антиутопія. І з цього все почалось.
Не буду казати, що книга краща за фільм (мені здається, це очевидно).
Захоплююча історія про дівчину, яка готова віддати життя за сестру, а у результаті змінює світ.
Сюзанна Коллінз та її “Голодні ігри” – це шедевр, який я читала вже декілька разів. А також дивилася екранізацію мільойон разів. Читається на одному подиху, від початку до кінця. Раджу хто ще не читав цю книгу, то читайте скоріше.