| «На Далекий Схід, до Північного В’єтнаму, Лаосу і Камбоджі я виїхав із звичайним паспортом як приватна особа, літератор, друг лісових людей і звірів. Ніхто не давав мені ніяких завдань ані вказівок, не посилали мене ні уряд, ні міністерство, ні навіть Спілка письменників. Але все-таки мене хтось посилав на Далекий Схід. Послала та безіменна людина, яка щодня поспішає до свого верстата. Це вона послала мене, бо їй цікаво знати, як там, у далекому В’єтнамі, живуть, розважаються, над чим журяться і про що мріють люди. Словом, мене послали читачі моїх книжок, щоб я написав про В’єтнам чи Камбоджу так, як писав про Укаялі або Мадагаскар. Незважаючи на неофіціальний характер подорожі, працівники Міністерства культури в Ханої прийняли мене гостинно і доброзичливо. І я складаю їм сердечну подяку за все те приємне, чого я зазнав на їхній прекрасній батьківщині. Якщо в моїй книжці подекуди трапляється жартівливий тон і деякі дошкульні речі, то нехай і це буде прийнято як доказ моєї глибокої приязні до в’єтнамського народу, мого подиву та захоплення.» |
