“Мерсьє та Кам’є” найбільше припаде до душі тим, хто вже знайомий з творчістю Беккета: саме він є “переломним”, саме в ньому Беккет промальовує теми, які його вже ніколи не покидатимуть, саме “протягом” цього роману з’являються характери, які завжди до нього навідуватимуться – і у драмі, і у прозі… Саме тут виникають силуети Діді та Ґоґо, хоч імена їхні виринуть опісля – в “Чекаючи на Ґодо”, а от Ґодо… він може не прийти ніколи, бо, може, вже й помер, бо він (як би вам цього хотілося чи не хотілося) не Бог, бо “Якби під Ґодо я мав на увазі Бога, то сказав би Бог, а не Ґодо”.
