Анотація: Роман розкриває одну з невідомих сторінок новітньої історії – історію “вовчих дітей”. Після Другої світової війни багато німецьких жінок зі Східної Пруссії вислали своїх дітей на іншу сторону Німану в пошуках їжі. Тисячі цих німецьких дітей опинилися в Литві, де вони намагалися вижити. Деяким пощастило знайти опікунів, але інші зазнали великих труднощів: жебракували, продавали себе і пережили насильство. Їх називали “вовчими дітьми”. Щоб вижити, “вовчим дітям” доводилося бродяжити, просити милостиню і братися за будь-яку роботу. Багато залежало від того, з якими людьми вони зустрічалися. Сільські чоловіки зловживали дівчатами і дівчатками.
Ця книга розповідає історію німецької дівчини Ренате, яка отримала литовське ім’я Маріте, і розкриває трагічну долю багатьох біженців у перші післявоєнні роки на Балтийських країнах. Роман ґрунтується на реальних фактах.
Книги про війну для мене завжди важкі, а особливо тепер, коли і в Україні маємо таке горе. Війна часто робить людей емоційно вразливими, і дуже важливо залишатись світлими людьми в темні часи. Роман А. Шляпікаса “Моє Ім’я Маріте” вчить нас як нам залишатись такими, попри всі труднощі і біди війни. Автор пише про цінність людського життя, цінність прийняття, цінність прощення та милосердя, навіть, якщо перед тобою дитина ворога. Однозначно рекомендую. 10/10.