Друзі коротко називали мене Аді. Англійською це ім’я звучить як Едді. Тож, будь ласка, друже, зви мене Едді… Я прожив сто років і знаю, як це — дивитися злу в очі. Я бачив найгірше в історії людства: жахи концентраційних таборів, зусилля нацистів знівечити моє життя та життя дорогих мені людей. Але тепер вважаю себе найщасливішим у світі. За всі ці роки я зрозумів одне: життя може бути прекрасним, якщо зробити його прекрасним. Я розповім тобі свою історію. Подекуди вона сумна, у ній багато мороку й чимало горя. Проте зрештою це щаслива історія, адже щастя — це наш вибір. Вибирати тобі. Я розкажу як.
Абрагам Якубович народився в Німеччині 1920 року. 10 листопада 1938 року, ранком після єврейських погромів «Кришталевої ночі», юнака побили й доставили до Бухенвальду. Про Аушвіц він тоді ще не знав. Попереду чекав «марш смерті». 15 000 в’язнів загинули. Едді поталанило втекти. Чоловік, який шукав просвіток смеркальної пори Голокосту, відійшов у вічність на 102 році життя, бувши найдобрішим і найактивнішим старим.
Тільки прочитавши назви Бухенвальд, Аушвіц на очі навертаються сльози. Вижити в пеклі і прожити гідно своє життя – налаштовує нас на те, що ніколи не можна втрачати надію в краще майбутнє
Дуже раджу книгу. Подібні історії здатні змусити читача переоцінити власне життя.