Олівер Маркс щойно вийшов з в’язниці, відсидівши там десять років за вбивство одного з найближчих своїх друзів. Убивство, якого він, можливо, і не скоював. Його зустрічає детектив Колборн, який і запроторив Олівера до тюрми. Він іде на пенсію, але перед тим хоче дізнатися, що ж насправді сталося десять років тому.
Ще вивчаючи Шекспіра в академії, Олівер зауважив: його талановиті однокурсники грають ті самі ролі що на сцені, що в житті — лиходій, герой, тиран, спокусниця, — а сам він зазвичай залишався другорядним персонажем чужої постановки. Але одного разу викладачі змушують студентів помінятися ролями, й ось уже добродушне суперництво перетворюється на потворні сутички, а сюжет театральних п’єс утілюється в життя.
Зрештою стається трагедія: одного із семи друзів знаходять мертвим. А перед іншими постає найскладніша акторська задача всього їхнього життя: переконати поліцію і себе самих у власній невинності.
“Ніби ми злодії” – це захоплююча книга, яка залишає глибокий слід у серці читача. Автор вміло поєднав захоплюючий сюжет із глибокими роздумами про моральність, справедливість і людську природу.
Книга непогана, досить атмосферна, з яскравими вайбами дарк академії, але є одне але. Якщо ви вже читали “Таємну історію” Донни Тарт, то помітите, що книги не просто схожі, вони в багатьох моментах ледь не ідентичні. Тільки шекспірівські цитати додають чогось нового і справді оригінального. Це звичайно розчаровує, але яко заплющити на все те очі, то історія досить добра.