У хвилину відчаю він, син парторга колгоспу і циганки, що ходила з табором, вигукне: “Я і сам не знаю, хто я, але не злодій – це точно!”. Коли в Афганістані смерть зазирне в очі, жалкуватиме лише, що помре, так і не пізнавши справжнього кохання. А коли виживе і кохання постукає у змучене серце – злякавшись своєї немочі, відштовхне вимріяне почуття. Та чи вдасться побороти любов йому, тепер уже ченцю Варфоломію, що дав обітницю служити Господу і людям?
